Якщо спробувати вловити камертон персональної виставки творів художниці Ліани Серьогіної «Примхи фантазії», то передусім неупереджений глядач відзначить живописні акорди, притаманні жаркому, духмяному, яскравому, повільно плинному (тому що – вічному!) літу… Це вічне літо атолових островів з плавно-граційними рухами екзотичних риб у глибокій прозорій воді (картина «Королева коралових рифів»); літо амазонської пущі, яке яскраво мерехтить на величезних крилах дивовижних метеликів (картини з циклу «Біографії метеликів»); літо середземноморських міст, оздоблених стрункими готичними вежами, де на велелюдних площах веселить народ мандрівний цирк і, звичайно ж, - літо наше, південно-причорноморське, спекотно-степове, пишно-барокове і чуттєве («Маки червоні – юначе безсоння»), коли лише нічна прохолода дарує стомленим очам перепочинок й оспівана українська оксамитова ніч створює не менш фантастичні живописні ноктюрни («Іриси»)… Якщо спробувати визначити стильові ознаки творчості художниці, то на прикладі навіть усього трьох десятків представлених на виставці творів – живописних полотен, виконаних в останні 5 років – можна відчути очевидну схильність майстрині до стилю модерн, з притаманними йому вишуканими лінійними формами. За визнанням самої художниці, їй найбільше імпонує мистецтво видатного майстра європейського «югенд-стилю» Альфонса Мухи. А техніка холодного батіку дає змогу якнайвідповідніше реалізувати своє художнє бачення. Останнім часом стиль її творчості набуває все більшого синтетизму, коли 3 свої улюблені тематичні лінії – фантастично вбрані сецесійні фігури (професійні ремінісценції колишнього художника-модельєра одягу);екзотичні мешканці південної природи; символіко-філософські композиції – художниця поєднує в чуттєві синтетичні образи, що виникли під час знайомства зі східними духовними вченнями. За словами художниці, її «Амартрейя» – дивовижний образ жінки зі звихреним волоссям і контрастуюче-спокійним, якимось ніби аж спиняючим поглядом мигдалевих очей – одного дня абсолютно природно виринув зі свідомості і так само легко втілився на полотні. 2006 творчий рік мисткині був особливо плідним в царині винайдення глибоко символічних архітектурних композицій. Це і «Благовіст» - образ дзвінниці Києво-Печерської лаври, що ніби подвоює-потроює свій абрис, зримо передаючи відчуття потужних дзвонових вібрацій; і «Першообрази» - мотив славетної Покрови-на-Нерлі, вписаний у сакральний овал мандроли-яйця; і «Надбрамна церква» - невмируща пісня українського Бароко, до «ніг» якої захоплена художниця складає свою пишно-барокову безкровну офіру – букет ранніх тюльпанів з південних степів; і «Пасхалія» - святковий образ Печерського «Теплого храму», намальований технікою холодного батіку – роздуми-асоціації про світ, про віру, про любов земну й надземну… і «Празька фантазія» - дискурс-діалог між західноєвропейською готикою й українським Бароко, де магічне коло, ніби пильне око камери-обскури, ніби крапелька води під мікроскопом, зачудовано досліджує довершені лінії європейського архітектурного генію. Л. Серьогіна щільно напинає на підрамник якісний шовк (найулюбленіший матеріал – крепдешин), робить делікатний і точний підготовчий начерк, а потім ці майже прозорі площини, що нагадують ламкі крижані скельця, заповнює яскравими локальними, інколи злегка мінливими, кольорами. Напівпрозора фактура шовкової основи надає цим живописним візіям особливої співучості та багатозначності. Таким чином виникає та, за словами видатного італійського художника-футуриста Карло Карри, «чарівлива вібрація форм світла, яка асоціюється зі звуками, шумами, пахощами і вимагає від художника потужних емоцій… щоби втілити таку вібрацію, художник сам повинен стати втіленням емоціональної вібрації». Саме цією емоційністю, вітальністю палітри мистецький стиль Л. Серьогіної відрізняється від декадансові-стомлених, дещо вицвілих кольорів художників класичного модерну або, скажімо, стриманих, сухувато врівноважених кольорів, які культивували викладачі Альма-матер – Московського текстильного інституту (художниця завершила навчання в інституті 1984 року). Причина цього криється, очевидно, у «південних генах» авторки виставки. З другої половини 90-х років художниця вдало реалізує себе в поєднанні педагогічної й артистичної діяльності. Л.Серьогіна викладає образотворче мистецтво в одній із приватних одеських шкіл, і найкращим подарунком для себе вважає… сувій шовку. Тому що завжди є нові задуми і є наснага їх здійснювати. Творче кредо художниці – «в певному місці, в певному просторі поставити той самий визначальний акцент, який зробить твір щасливо небанальним, впізнаваним і життєздатним». Володимир Островський, мистецтвознавець, науковий працівник Одеського музею західного і східного мистецтва