ммм)) Пояснюю. Дивіться, на передньому плані обшарпаний та старий будинок, але в ньому почуваеться величний задум архітектора, який його сконструював. Це в Харкові один з багатьох будинків з химерами (як їх називають). А на задньому плані, немов актор, якого висвітлює сонце - храм. Він блискучий, розкішний у своєму вигляді, до нього ходять люди зі своіми сподіваннями. Але той старий будинок бачив не менш людських доль, а можливо й більше. Ті долі реальні, як є, і все траплялося так, як траплялося в ньому, та поряд з ним. Той будинок, як пам'ятка всьому земному. І він наче шепоче: "Людоньки, ми обидва рукотворні". Але його не помічають, бо вся увага до головного актора. До того, хто звик грати на почуттях.
Якось так я міркувала, коли зі своїм другом знімали той будинок з храмом на задньому плані.
