То був бабин оберіг садиби,
Кущі барбарису чорного,
Замість тину росли, ті глиби,
Дитинства мого неповторного.
Навесні буяли жовтими іскрами
Від них віяв квітучий дурман,
Йошту влітку оплітало намисто,
Синіх ягід зелений паркан.
На згадку про солодке минуле,
Висадив в землю їхні живці,
Сьогодні знов квітнуть заснулі,
Тих днів золотих посланці.