Скінчається осінь,скоро зима
І треба тепло постачати в дома.
І так кожну зиму, і так кожен рік...
А час все збігає,а час не стоіть.
А я все старію, стаю непотрібной,
Майбутнього вже в перспективі не видно.
А в світі технічний прогрес поспішає
І сонце будинки вже зігріває...
Та в світі, нащастя, є чудеса
І ось піднімаюся я в небеса
І поруч зі мною хмари пливуть,
І місяць мені освітлює путь.
А Всесвіт бескраій, і зірочки сяють,
І в гості до себе мене зазивають...
За мить цю щасливу мойого буття
Тепер я готова віддати життя.
Прекрасна філософська робота, Олексію. Викликала в мене такий відгук. Це наше життя, його повсякденність, мріі і щасливі миті після котрих і вмирати не страшно. Я вже не кажу про художнє виконання: так прекрасно передане не тільки прагнення, але і сам рух в небеса.
Я згадала таку мить в своєму житті: це було на Кавказі, в Домбаі. Ми піднялися на Чучхурський водоспад, а потім до русла Чучхура. Я стояла
на краю скелі, а навколо були безкраі гори а над ними безкрає небо. І я подумала, що для того, щоб це побачити, треба було жити, а тепер не страшно і умирати.
Дякую Вам!💐🤝
